Бас, один із найвидатніших вокалістів ХХ сторіччя. Оперний співак та чудовий виконавець українських народних пісень. Ще за життя попав у міжнародний довідник Who is who? , що само по собі є безпрецедентним фактом. Пишуть, що у світі видано м і л ь я р д лише пластинок Гмирі — не беручи до уваги компакт-дисків та ін. Мав красивий голос теплого, оксамитового тембру, дуже широкого діапазону (Борис Романович вільно й чудово співав баритональні партії, а романси навіть тенором, хоча такі експерименти досить небезпечні для голосу будь-якого співака), тонкий художній смак. Для його виконань було характерне повне злиття драматичної та музичної основи.
Народився в Лебедині (тепер Сумська область) у сім'ї простого робітника-каменяра. По закінченні початкової школи одинадцятирічний Борис пішов у найми, щоб хоч якось допомагати родині. А далі — сторож, вантажник, кочегар, друкар, архіваріус, діловод, технік і навіть відповідальний секретар товариства Геть неписьменність ...
Лише в 27 років Б.Гмиря отримує середню освіту. В 1935 він закінчив Харківський інженерно-будівничий інститут, в 1939 — Харківську консерваторію. З 1936 (тобто ще студент третього курсу) — соліст Харківського, з 1939 — Київського театру опери та балету. Під час війни артист опинився в окупації. (За одними відомостями — лежав дуже хворий, за другими — війна застала його на відпочинку в Криму, і Гмиря просто не встиг на поїзд, яким театр евакуювався до Уфи; за третіми — попав у цю халепу просто внаслідок своєї легковажності: Навіщо кудись там евакуюватись — війна через тиждень скінчиться ...). Щоб вижити, співав у Харківському театрі в сезон 1941-1942 рр. партії Сусаніна, Тараса Бульби, Коллена в Богемі , Рокко в бетховенівськім Фіделіо . Німці відразу зрозуміли, що Гмиря — великий майстер і не чіпали його, ставилися з повагою. Легенда про те, що Гмиря нібито співав для Гітлера — не більш ніж байка. Після визволення Харкова в 1943 р. артист знову опинився на радянській території. Пляма в біографії отруїла все життя, але не мала катастрофічних наслідків для Бориса Романовича — може, тому, що його любили всі керівники СРСР, хоч він і не дуже тягнувся до спілкування з ними. На дачі Сталіна в Кунцеві зберігається ціла купка пластинок Гмирі, кожна з яких помічена жирним червоним плюсом. А на пластинці із записом пісні Гуде вiтер вельми в полi стоїть відразу п'ять плюсів. В 1951 р. під час декади українського мистецтва в Москві на документі про присудження Борису Романовичу звання народного артиста УРСР Сталін власноручно зробив виправлення і вписав народный артист СССР . В 1952 Гмиря отримав Сталінську премію. Його також дуже любив і Хрущов, та й з рук Брєжнева він приймав найвищі державні нагороди. Але за кордон у розвинені країни співака ніколи не випускали.
4 серпня 1969 року піснею Чуєш, брате мій у виконанні капели бандуристів Україна навіки прощалася з Гмирею. Похований артист на Байковому цвинтарі у Києві.
P.S. Між іншим, на емігрантському сайті http://russia-in-us.com Гмиря зачислений до Great Russian Voices ; пишуть також, що Gmyria should be considered one of the great basses of the Russian school (!).
